Я учитель.

Я учитель. Працюю у Полтавській гімназії «Здоров’я» № 14 четвертий десяток. Раніше думала, що люди стільки не живуть. А виявляється, ще й працюють. І мені не соромно за себе, своїх колег, наших дітей, які навчаються у гімназії та закінчують її. Тому вважаю, що маю право відповісти на статтю, що надрукована у Полтавській газеті «Коло» про, так званий, «оплачуваний урок доброти».

Часто-густо саме вчителів звинувачують в усіх смертних гріхах. Безумовно, ми – не ангели. Хоча, можливо, повинні ними бути. Бувають складні ситуації, коли дійсно схибив учитель і школа, але це – не той випадок. Промовчати зайвий раз, значить просто принизити школу, наших учнів, батьків і колег.

Коротко про подію. 23 вересня – день визволення Полтави від німецько-фашистських загарбників. Традиційно це свято визначається як День міста. Саме в цей день наші діти мали змогу у стінах гімназії зустрітися з чудовими акторами. Почути патріотичні пісні, вірші, написані сучасними авторами. Зокрема, й про ті сумні події, що відбуваються зараз у нашій країні.

У нашому приміщенні немає актового залу, то ж концерт проводиться або в їдальні, або в танцювальній залі. Багато дітей, учні різні. Більшість з них можуть побачити професійного актора лише тут, почути живу українську пісню, заспівати її разом із професіоналами, задуматися, слухаючи вірш про зустріч двох душ – бійця, щойно вбитого на полі бою в АТО і його дитини, яка в цей час народжується. Таким був зміст концерту, що відбувався 23 вересня.

Не завжди батьки мають змогу з дітьми відвідати такі заходи за різними причинами. Так, цей концерт коштував глядачам 15 гривень. Саме в цьому й була звинувачена школа. У статті прописано коментар мами, що має п’ятьох дітей і вимушена «платити» шалені гроші. Але автори  не знають, що сім’ї, де виховуються троє дітей, підлягають до пільгових категорій, й усі заходи для них проводяться безкоштовно. Чверть білетів, які були розповсюджені в цей день були саме пільговими. Про це у статті а ні слова. Є усі офіційні документи й дозволи.

До речи, діти, які не хотіли відвідати захід, перебували на уроках за розкладом. Про це автори статті також не знали й не написали. Бо це питання було для них не цікаво. Не важиво їм і те, що діти були на концерті за бажанням навіть тоді, коли білети не могли оплатити. Бо в такому разі класний керівник просто платить із власної кишені, ми, вчителі, до цього давно звикли.

Чому? Бо діти повинні це бачити й чути.  Так, після концерту саме я, Світлана Єгорівна Пасько, виходила до акторів і дякувала їм за свято, подароване дітям в цей день. Бо я бачила дитячі очі, я чула, як вони співали разом усім залом «Червону руту», я чула тишу, що стояла у залі, коли лунали вірші про нашу країну, про співвітчизників, які й зараз гинуть на війні.

Ті, хто писав статтю у газеті «Коло» цім не цікавились. Бо публіка любить гниле м’ясо. Навіщо їм добрі слова. Потрібний скандал – сенсація. Давайте створимо гасло: «Скільки коштує доброта»!?

Коли після виходу статті я прийшла до своїх учнів на урок, вони просто тихо чекали на мою реакцію. Виникли лише такі слова: «Діти, уявіть, що шлях людини устелений трояндами, й раптом, йому в око кидають гниле яблуко. Що найкраще запам’ятається?» Діти зрозуміли все. Вони сказали: «Гниле яблуко». Я вдячна їм за розуміння. А ще один хлопчик сказав: «Світлана Єгорівно, а як батьки можуть паплюжити гімназію, в якій навчається їх дитина? Це ж все одно, що йти по вулиці й обливати брудом власну сім’ю?». Так, Влад, я вдячна тобі за цей висновок!

Незважаючи на все це ми 25 вересня провели відкриту гру у інтелектуальному клубі «Що? Де? Коли?», яку готували діти сьомого класу, а грали команди від 5-го до 10-го.

Гру ми проводили після уроків, дехто спізнився на тренування, дехто на заняття у музичній школі, за неї не ставилися оцінки, просто це НАША ГРА, НАШЕ ЖИТТЯ.  Але ці сторінки  не цікавили батьків, що давали матеріал для статті у «Колі», бо це вже не ті категорії!

Не є сенсацією у нашій гімназії колективні учнівські проекти, не є сенсацією виступи талановитих дітей й вчителів. Бо це є норма нашого життя. Й батьки, налаштовані на співпрацю, а не на лише стороннє споглядання й критику, знають це і беруть у житті своїх дітей активну участь.

І знаєте, як будь-яка медаль має дві сторони, так і ця подія примусила зайвий раз оцінити усі «За» й «Проти». Так ось «За» перемагає, шановні!

А звіт про останні події у гімназії чекайте у найближчі дні. У мене на сторінках та у відкритій групі ВКонтакте «Полтавська гімназія Здоров’я». 50 років».

І традиційно, як прийнято у нашій гімназії, я бажаю усім здоров’я!

 

Світлана Пасько

Я учитель.: 1 комментарий

  1. Я взагалi не розумiю такy журналiстку, яка коментарi з ФБ видаэ за iнтерв’ю, використовуэ фото чужих дiтей в своïх статейках, користуэться плiтками, як перевiреною iнформацiэю i на кожному кроцi пiдкреслюэ: Я журналiст,я розберусь. Эдиний коментар ПРОТИ сприйнятий як переслiдування кимось з вчителiв… Чи серiалiв передивилась??? В нас з колективу не всi й ознайомленi з статтею та з ïï «героïнями». Добредеш додому, добре як щось встигнешь зробити- впав замертво i снова в бой…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *