Коли прилітають лелеки

Коли прилітають лелеки

Роками ми влаштовували своє гніздо на даху оселі. Солом’яний дах пахнув хлібом, теплом родини. Селитися можно було лише там, де жили щасливі люди, де панувала любов і добробут.

Але люди вважали, що усе це приносимо саме ми, лелеки=) Наївні… Ні, ми обирали будинок, де можна було безпечно виростити своїх пташенят, і тоді жили поруч, із трепетом охороняючи від неприємностей свої родини — люди і лелеки.

Світ змінився. Ми покинули оселі по багатьом причинам. Нас знищувала війна, нас труїли хімікатами, нас проганяли штучною музикою, сварками та бійками. Змінилися будинки, люди життя. На залізному даху, чи черепиці не влаштуєш гніздівля. Будинок, повний електронних звуків та негативних емоцій, не може стати домівкою для крилатих вісників любові.

Коли прилітають лелеки

Люди змінилися, захоплюючи цей світ, знищуючи усе, що дала природа. Вони переробляють його під себе, власні потреби так швидко, що не встигають навіть прибирати за собою мотлох…І ми сховалися далеко і надовго…

Але природа не виносить порожнини, прийшов час, і ми повернулися.

Я довго кружляв над селищем, відшукуючи для своєї коханої місце для гнізда. І ось кинутий стовп, який вже нікому не потрібний, але стоїть посеред степу, мов одинокий лелека, мені дуже сподобався.Коли прилітають лелеки

Високо і зручно для того, щоб устелити його гілками. Із заздрістю дивилися молодята, як ми носили гілочки для свого будинку. Людський будинок з гілочок не збудуєш, хоча… родина починається з любові. А наші цілунки зігріли й душі людей.

День за днем будувалася наша домівка, деякі люди називають його лелечим кублом. Якось не подобається нам, птахам, така назва. Інша справа — гніздо!  Дзвенить і лунає, неначе співає про майбутніх пташенят. Дивно, але люди таки змінюються. Вони приходять до нашої оселі і спостерігають за тим, як ми будуємо власну родину. І розмовляють, тихенько, пошепки, по-справжньому, а не натискаючи на дивні прилади у руках.

Коли прилітають лелеки

Сподіваємося, що тут ми виростимо своїх пташенят. Відчуття безпеки ще не підводило лелек! Сонечко нарешті пригріло, і маленькі синки та доньки  вже зростають у своїх маленьких біленьких будиночках. Друг сім’ї горобчик інколи залітає розповісти про останні новини. Каже, ми стаємо зірками публікацій у фейсбуці. Нехай люди тішаться, аби не заважали! Нам і собі… Можливо, усі ми згадаємо, що найцінніше у цьому житті. А я поки що полетів за їжею для коханої дружини та майбутніх малюків.

Живіть і ви, люди, у любові. Цінуйте свої родини, життя і свій справжній світ!

PS

Давно не писала нічого у своєму блозі. Не було часу, бажання, … натхнення. І ось — лелеки Олексія! Трохи по дитячому, але чомусь виникли ці рядки. Вперше українською мовою. Можливо, свою справу зробив автор фото, Олексій Крячко, своїм фантастичним поглядом у життя природи. Дякую, друже!

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *